Талант, визнаний світом
(Сценарій літературного вечора)
(На сцені – портрет І. Франка, над ним – український рушник, на якому дати: 1856-1916 рр. На столі – квіти. Звучить пісня «Не пора, не пора, не пора…», муз.
І. Січинського, сл.. І. Франка, на її фоні слова).
Ведучий.
Співайся, пісне полум’яна, -
Нехай почує вся земля
Про мужнього Франка Івана –
Сина коваля.
Ведуча.
Встань навіки тут, Іване,
Встань же поміж нами,
Ми давно є твої друзі,
Нині всі брати ми.
Ведучий.
Хочуть стати всі єдині,
як калина в лузі.
Не пора вже нас ділити
на ліві і праві.
Пора знати, що живемо ми
в одній державі.
Україна в нас одна,
як рідная мати,
В кого в грудях серце б’ється,
той повинен дбати.
Ведуча.
І Шевченкові, й Франкові
буде вічна хвала!
Всім борцям за волю
нині слава, слава, слава!
Вже здійснились ваші мрії, ваші заповіти,
Бог дав волю Україні – стали вільні діти.
(Виконання музичного твору на скрипці).
Ведучий. У селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Галичині 27 серпня 1856 року в родині старого Яця з гори, відомого коваля на округу, народився ясноокий хлопчик. Іван виростав розумною, допитливою дитиною.
Ведуча. Джерелом перших поетичних вражень стала для Франка народна пісня. Мати ласкава й співуча переспівала синові безліч пісень.
Ведучий. Ще гімназистом Іван записував материні поетичні скарби – пісні, і так склав два товстих зошити народних творів – біля 800 пісень та коломийок. Сам мав приємний баритон, любив співати у товаристві Миколи Лисенка, Лесі Українки.
Ведуча. У піснях черпав Франко духовні сили, мужність, поетичне натхнення, в них убачав велику силу.
Ведучий.
Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить…
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
(Звучить пісня «Зоре моя вечірняя»
муз. Я. Степового, сл. Т. Шевченка).
Ведучий. Коли Іванкові було 9 років, помер батько. В осиротілу сім’ю прийшов вітчим – добрий, працьовитий чоловік. Саме він дав можливість Іванові вчитися далі – в Дрогобицькій гімназії, Львівському університеті. Протягом усіх років навчання хлопець був одним із найкращих учнів.
Ведуча. Життя Франка було сповнене турботами, хвилюваннями… Поет пережив і ув’язнення, і голод, і безгрошів’я, і непорозуміння, і людську погорду. Та він писав оповідання, вірші, багато перекладав, разом із товаришами видавав журнал.
1-й учень.
І сорок літ ішов Франко-сівач,
Стриміли руки
колючками глоду,
І спів його звучав не раз, як плач,
І плач його звучав як гімн народу.
2-й учень.
Ти вірним був сином свойого народу
І з іскор гарячих ти вірші складав.
Вони закликали народ до свободи, -
І кожен із вірою скелю лупав.
3-й учень.
Народу славного ви син,
І правди ви окраса,
Орел долин і верховин,
Великий брат Тараса.
4-й учень.
Ані тортури, ні нужда,
Ні вражі люті сили,
Ні паничів гидких орда
Вогонь ваш не згасили.
Ведучий. Дуже серйозно ставився Іван Якович до літератури для дітей. Він знав 12 мов світу. Написані ним казки, оповідання навчають дітей бути справедливими, чесними, ненавидіти зло, насильство. У доробку Івана Франка є пісні й опери. Його вірші просяться на музику.
(Звучить пісня «Батьківщина – сонечко»
муз. Філіпенка, сл. Лю Компанійця).
Ведуча. Любов до людей, працьовитість і скромність дали світові Франка-генія. Він насамперед – людина обов’язку. Обов’язку перед народом, суспільством. Сам Іван Якович писав: «Я в усій своїй діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком…».
Ведучий.
У праці і для праці жить –
Ти в цьому бачив щастя,
Усе твоє життя в горінні і борні.
Робочий люд вело через шляхи стрімчасті
Твоє, Франко, розкуте слово…
Ведуча.
І проникливим словом він, як молотом бив,
Палив душі, як пломінь солому.
(Звучить поезія «Товаришам із тюрми»).
Ведучий. У Івана Франка людина – найбільша коштовність на землі, бо вона – носій духу, а той дух, нарівні з працею, рухає життя, будує дійсність, бо духовний світ людини – то її найдорожче надбання.
Ведуча. Він був борцем, був робітником на шляху поступу свого народу. Але він ще й був звичайною людиною, яка так потребувала людського розуміння, тепла, радості кохання.
Ведучий. І віддаючи данину шани поетові-громадянину, не можна не захоплюватися його прекрасною інтимною лірикою, що подарувала нам неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.
(Звучить пісня «Червона калина, чого в лузі гнешся?»)
Ведучий. За величиною й багатством творчої спадщини Іван Франко не має рівних в собі в історії української культури, літератури. Він – поет, прозаїк, драматург, фольклорист, літературознавець, мовознавець, філософ, історик, економіст, журналіст, публіцист, бібліограф, перекладач, педагог. Щоб уявити собі, що таке праця такого генія як Іван Франко, нагадаємо лише одне: за життя ним написано понад шість тисяч художніх творів. Це означає, що протягом сорока років письменник кожні три дні писав один твір.
(Ведучий читає уривок із драми «Украдене щастя»).
Ведуча. П’ятдесят томів його творів ледве охоплюють половину всього ним написаного. Не випадково Івана Франка називають велетнем, титаном думки і праці. А ще – Каменярем – за його завзятість у боротьбі за свої ідеали, і нашим національним Пророком. Іван Франко безмежно любив свій народ, вірив у його національне визволення і гідне місце серед інших народів.
(Ведуча читає уривок з історичної повісті «Захар Беркут»).
Ведучий. Йому судилася доля незвичайна: син сільського коваля, він завдяки таланту, винятковій твердості переконань і титанічній праці, піднісся до вершин світового мистецтва, відобразив у своїй творчості найглибші почуття, переживання і мрії українського народу, що дає повне право сказати про нього: це був справжній, народний співець.
Ведуча.
Чолом тобі, великий сину,
Від полонин і тихих вод.
За те, що змалку до загину
Любив ти скривджений народ.
(Звучить поезія «Декадент»).
1-й учень.
Іван Франко – трибун народний,
Пророк-ватаг, ратай-співець
І громадянин благородний…
Як той Орфей, герой рапсод ний,
Він з неба вищий посланець.
2-й учень.
Іван Франко – мов дух стихії,
Що творить в нас і серед нас,
Що будить сили молодії,
Руйнує зло, живить надії
На Україні в лютий час!
3-й учень.
Іван Франко – могуча сила,
Як гордий дуб, міцний граніт,
Котрого буря не зломила,
І хоч верхів’я опалила,
А він красує сотню літ!
4-й учень.
Чолом тобі, життя стражденне!
Хай стисне зранена рука,
Як меч, перо своє натхненне
Хай сяє нам благословенне
Ім’я славетного Франка
Ведучий.
Під небом миру в сонцем даль залиту
Звучить хода весела і дзвінка…
У нашім серці буде вічно жити
Ім’я безсмертне Великого Каменяра.
Ведуча.
Франкове слово – душа жива.
Хвалу поету народ співа.
По всьому світу, як грім гримить:
«Знай: лиш боротись – то значить жить».
(Звучить «Гімн Каменяреві», муз. А. Кос-Анатольського, сл. Р. Братуня).
15 цікавих та маловідомих фактів про Івана Франка
1. Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.
2. Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.
3. Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.
4. Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні (“У столярні”)
5. Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Москвофільство було дуже популярне серед галицької інтелігенції в другій половині ХІХ століття. Москвофілом був також один із засновників “Руської Трійці” Яків Головацький.
6. Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму. Читав твори Маркса, Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Однак наприкінці життя він зрозумів хибність ідеї Маркса, назвавши соціалістичну державу тюрмою.
7. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”
8. Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
9. У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Вона ула високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком вирішила стати його дружиною й помічницею, та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.
10. Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад. Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка.
11. Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
12. 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.